Історія справи

Постанова ВССУ від 06.03.2026 року у справі №504/2949/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року

м. Київ

справа № 504/2949/24

провадження № 61-13094св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2025 року у складі судді Литвинюк А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

2. Позов обґрунтовано тим, що 03 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №144.

3. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 червня 2024 року розірвано шлюб, укладений між сторонами (справа № 504/1895/24).

4. За час шлюбу сторони на земельній ділянці (кадастровий номер 5122783900:02:001:0081) побудували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який ввели в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія № ОД 181193550819, виданої 21 грудня 2019 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

5. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 195862512, сформованого 10 січня 2020 року, вбачається, що зазначений будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

6. Вказувала, що вони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя в позасудовому порядку, що стало підставою для звернення до суду.

7. Враховуючи викладене просила суд:

поділити спільне сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку.

припинити право спільної сумісної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно часткою 1/1 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

8. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2025 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 12 994,10 грн.

9. Постановою Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення місцевого суду змінено в частині розподілу судових витрат.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 9 084 грн, а також 10 900,80 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

10. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що спірний будинок було побудовано сторонами під час шлюбу за спільні кошти, тому він підлягає поділу між стронами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У жовтні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 .

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

14. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 16 грудня 2019 року в справі № 308/4390/18, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 16 січня 2023 року в справі № 754/3132/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

недослідження доказів в справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачкою не надано доказів того, що спірний будинок будувався за спільні кошти сторін, їхньою спільною працею або що він був набутий подружжям чи будь-ким із них саме у період шлюбу. Також вказує, що суди не з`ясували джерело походження коштів.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16. 03 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 144.

17. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 червня 2024 року розірвано шлюб, укладений між сторонами (справа № 504/1895/24).

18. За час шлюбу сторони на земельній ділянці (кадастровий номер 5122783900:02:001:0081) побудували будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який ввели в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія № ОД 181193550819, виданої 21 грудня 2019 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

19. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №195862512, сформованого 10 січня 2020 року, вбачається, що зазначений будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

20. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

21. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

22. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

23. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

24. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

26. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

28. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

29. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

30. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

31. Згідно із пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

32. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

33. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

34. Разом із тим, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

35. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала, що спірний будинок побудовано під час перебування у шлюбі, тому такий є спільною сумісною власністю подружжя. Разом із тим, відповідач не бажає добровільно поділити майно, набуте під час шлюбу.

36. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний будинок відповідно до вимог статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу.

37. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав поділу майна, набутого сторонами під час шлюбу, в рівних частках між ними.

38. Колегія суддів відхиляє доводи заявника в касаційній скарзі щодо невстановлення судами попередніх інстанцій обставин будівництва та внесення коштів, оскільки в силу положень статті 60 СК України набуте майно під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя.

39. Крім того, саме особа, яка заперечує презумпцію спільності права власності подружжя на майно, повинна надати докази на її спростування.

40. Разом із тим, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, під час розгляду справи не надав жодних доказів, які б давали змогу спростувати презумпцію спільності майна подружжя.

41. У зв`язку із наведеним колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та поділу майна, набутого під час шлюбу, між сторонами.

42. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 16 грудня 2019 року в справі № 308/4390/18, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 16 січня 2023 року в справі № 754/3132/16-ц, відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням встановлених судами обставин, оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, наведених у вказаних постановах.

43. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

44. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

45. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Шипович